гончий —
гончий лист (336) — юр. повідомлення про розшук < польськ. list gończy [MО,V]
Словник з творів Івана Франка
гончий —
-а, -е. 1》 мисл. Який швидко бігає, привчений гнати звіра (про породу собак). || у знач. ім. гончий, -чого, ч.; гонча, -чої, ж. Собака цієї породи. 2》 перен. Пов'язаний з гонитвою (у 1 знач.) за ким-, чим-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
гончий —
ГО́НЧИЙ, а, е. 1. мисл. Який швидко бігає, привчений гнати звіра (про породу собак). Нурла виступав з рухами гончого пса, який нюшить вже дичину (М. Коцюбинський); Собака в мене був, ох і собака, гончий собака!...
Словник української мови у 20 томах
Гончий —
Го́нчий іменник чоловічого роду, істота населений пункт в Україні
Орфографічний словник української мови
гончий —
ГОНЧА́К (мисливський собака), ГО́НЧИЙ, ГО́НЧА, ДО́ЙДА заст. Треба вам знати, що звір, — коли його піднімуть і поженуть гончаки, — робить коло: і заєць, і лисиця, і вовк (Остап Вишня); Тільки що вони поховались, як зашамкотіли кругом землянки гончі...
Словник синонімів української мови
гончий —
ГО́НЧИЙ, а, е. 1. мисл. Який швидко бігає, привчений гнати звіра (про породу собак). Нурла виступав з рухами гончого пса, який нюшить вже дичину (Коцюб., 1,1955, 399); // у знач. ім. го́нчий, чого, ч.; го́нча, чої, ж. Собака цієї породи.
Словник української мови в 11 томах
гончий —
Гончий, -а, -е О собакахъ: гончій. Употребляется какъ существительное: гонча. Левч. 151.
Словник української мови Грінченка