гуртівник —
гуртівни́к іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
гуртівник —
Гуртівни́к. Оптовий торгівець. Крамниця купувала всякі товари у гуртівників за готові гроші і продавала людям також лиш за готові гроші, а ніколи на борг. Хто не міг купувати кождого часу все за готівку, той виставив у касі запис довжний, напр.
Українська літературна мова на Буковині
гуртівник —
-а, ч. Погонич худоби.
Великий тлумачний словник сучасної мови
гуртівник —
ГУРТІВНИ́К², а, ч. Те саме, що гуртови́к. Гуртівниками в Україні називали оптових торговців, а перекупнями – дрібних крамарів (з наук. літ.
Словник української мови у 20 томах
гуртівник —
ГУРТОПРА́В (погонич гурта; власник гурта; той, хто торгує гуртами худоби), ГУРТОПРА́ВЕЦЬ, ГУРТІВНИ́К, ЗГІ́ННИК розм., ЗГО́НЩИК розм. рідко. Вдарили з кулеметів по череді й гуртоправах (М.
Словник синонімів української мови
гуртівник —
ГУРТІВНИ́К, а́, ч. Погонич худоби. — А хто нині платить акуратно? — пояснював Мелітон Іванович. — Хіба ви самі платите гуртівникам? (Козл., Сонце.., 1957, 127).
Словник української мови в 11 томах
гуртівник —
Гуртівник, -ка м. Оптовый торговець. Шух. І. 271. Желех.
Словник української мови Грінченка