гуртівник
ГУРТІВНИ́К², а, ч.
Те саме, що гуртови́к.
Гуртівниками в Україні називали оптових торговців, а перекупнями – дрібних крамарів (з наук. літ.);
У наш час до активного вжитку повертається зафіксований ще в 30-х роках термін “гуртівник” замість “оптовий торговець” (із журн.).
ГУРТІВНИ́К³, а́, ч., рідко.
Той, хто гуртує, об'єднує людей за спільним родом діяльності, спільними заняттями, ідеями, уподобаннями і т. ін.
Хто ж я такий, що взяв на себе ношу гуртівника українських міщан, хто ж я такий, що став диктувати свою волю й уподобання тисячам людей? (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)