двійко —
дві́йко числівник кількісний двоє збірн.
Орфографічний словник української мови
двійко —
невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що двоє.
Великий тлумачний словник сучасної мови
двійко —
ДВО́Є, ДВІ́ЙКО (ДВО́ЙКО) розм.; ОБО́Є, ОБО́ЙКО розм., ОБО́ЄЧКО розм. (на означення двох названих або відомих осіб, предметів різної статі, роду). Був собі дід та баба.. Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, — Усюди обоє (Т.
Словник синонімів української мови
двійко —
ДВІ́ЙКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що дво́є. Коло стіни стоять двійко дівчаток (Вас., Вибр., 1954, 129); Перед ним.. відчайдушно танцювали двійко циганчат: хлопчик і дівчинка (Гончар, І, 1954, 9).
Словник української мови в 11 томах
двійко —
Двійко чис. ум. отъ двоє. І їх лиш тільки двійко було. Федьк. Грин. І. 203.
Словник української мови Грінченка