двійко

ДВІ́ЙКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що дво́є.

Коло стіни стоять двійко дівчаток (Вас., Вибр., 1954, 129);

Перед ним.. відчайдушно танцювали двійко циганчат: хлопчик і дівчинка (Гончар, І, 1954, 9).

Значення в інших словниках

1. двійко — дві́йко числівник кількісний двоє збірн.  Орфографічний словник української мови
2. двійко — невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що двоє.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. двійко — ДВО́Є, ДВІ́ЙКО (ДВО́ЙКО) розм.; ОБО́Є, ОБО́ЙКО розм., ОБО́ЄЧКО розм. (на означення двох названих або відомих осіб, предметів різної статі, роду). Був собі дід та баба.. Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, — Усюди обоє (Т.  Словник синонімів української мови
4. двійко — Двійко́, двойко́, не відм.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. двійко — Двійко чис. ум. отъ двоє. І їх лиш тільки двійко було. Федьк. Грин. І. 203.  Словник української мови Грінченка