доньчин —
до́ньчин прикметник
Орфографічний словник української мови
доньчин —
-а, -е. Прикм. до донька. || Належний доньці.
Великий тлумачний словник сучасної мови
доньчин —
ДО́НЬЧИН, а, е. Прикм. до до́нька. — Натанцювалася? — запитала пані, оправляючи на доньчиній голівці волосся, що звісилося на чоло (Л. Янов., І, 1959, 129); Штефан деякий час думає над доньчиними словами (Гончар, Південь, 1951, 59); // Належний доньці.
Словник української мови в 11 томах
доньчин —
Доньчин, -на, -не Принадлежащій дочери.
Словник української мови Грінченка