доньчин

до́ньчин

-а, -е.

Прикм. до донька.

|| Належний доньці.

Значення в інших словниках

1. доньчин — до́ньчин прикметник  Орфографічний словник української мови
2. доньчин — До́ньчин, -на, -не; -чині, -них  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
3. доньчин — ДО́НЬЧИН, а, е. Прикм. до до́нька. — Натанцювалася? — запитала пані, оправляючи на доньчиній голівці волосся, що звісилося на чоло (Л. Янов., І, 1959, 129); Штефан деякий час думає над доньчиними словами (Гончар, Південь, 1951, 59); // Належний доньці.  Словник української мови в 11 томах
4. доньчин — Доньчин, -на, -не Принадлежащій дочери.  Словник української мови Грінченка