доньчин
ДО́НЬЧИН, а, е. Прикм. до до́нька.
— Натанцювалася? — запитала пані, оправляючи на доньчиній голівці волосся, що звісилося на чоло (Л. Янов., І, 1959, 129);
Штефан деякий час думає над доньчиними словами (Гончар, Південь, 1951, 59);
// Належний доньці.
Словник української мови (СУМ-11)