доньчин
ДО́НЬЧИН, а, е. Прикм. до до́нька.
— Натанцювалася? — запитала пані, оправляючи на доньчиній голівці волосся, що звісилося на чоло (Л. Янов., І, 1959, 129);
Штефан деякий час думає над доньчиними словами (Гончар, Південь, 1951, 59);
// Належний доньці.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- доньчин — до́ньчин прикметник Орфографічний словник української мови
- доньчин — -а, -е. Прикм. до донька. || Належний доньці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- доньчин — До́ньчин, -на, -не; -чині, -них Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- доньчин — Доньчин, -на, -не Принадлежащій дочери. Словник української мови Грінченка