заговорювати —
загово́рювати дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
заговорювати —
див. обманювати
Словник синонімів Вусика
заговорювати —
Забалакувати, зав'язувати розмову, обзиватися словом; (- кров) виявлятися, пробуджуватися; (зуби) Д. замовляти, П. підпускати ляси; (кого) розважати, присипляти; Р. ЗАВОРОЖУВАТИ; док. відкрити рота, порушити мовчанку.
Словник синонімів Караванського
заговорювати —
-юю, -юєш, недок., заговорити, -орю, -ориш, док. 1》 перех. і неперех.Починати розмову, бесіду, звертаючись до кого-небудь; вступати в розмову з ким-небудь. || Робити натяк, говорити з натяком, умовляти на що-небудь. || тільки док.
Великий тлумачний словник сучасної мови
заговорювати —
(ворожка) замовляти, замовити, позамовляти, зашептувати, зашептати, позашептувати, див. говорити
Словник чужослів Павло Штепа
заговорювати —
замовля́ти (загово́рювати) / замо́вити (заговори́ти) зу́би кому і без додатка. 1. Відвертати увагу кого-небудь від чогось, переводити розмову на щось інше. Дядько Янко, щоб заспокоїти родичок, напевно, щось розказує, заговорює зуби (М.
Фразеологічний словник української мови
заговорювати —
ЗАГОВОРИ́ТИ (почати розмову, звертаючись до когось), ЗАБАЛА́КАТИ розм., ЗАГОМОНІ́ТИ розм., ЗАМО́ВИТИ заст. рідко; ОБІЗВА́ТИСЯ, ОКЛИ́КНУТИСЯ розм. (звернутися з розмовою, запитанням і т. ін.). — Недок.
Словник синонімів української мови
заговорювати —
ЗАГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАГОВОРИ́ТИ, орю́, о́риш, док. 1. перех. і неперех. Починати розмову, бесіду, звертаючись до кого-небудь; вступати в розмову з ким-небудь.
Словник української мови в 11 томах
заговорювати —
Заговорювати, -рюю, -єш сов. в. заговори́ти, -рю́, -риш, гл. Єв. Мр. XVI. 17. Заговорять всі вороги, що ся любим ми убогі. Чуб. V. 97. Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори. Шевч. 212. 2) = замовляти.
Словник української мови Грінченка