здобичник —
здоби́чник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
здобичник —
див. розбійник
Словник синонімів Вусика
здобичник —
-а, ч., фольк. Людина, яка чинить розбій, грабіжництво.
Великий тлумачний словник сучасної мови
здобичник —
РОЗБІ́ЙНИК (той, хто грабує, убиває з метою грабежу), РОЗБИША́КА, РОЗБІЯ́КА розм., ЗАРІЗЯ́КА розм., ХАРЦИ́З розм., ХАРЦИ́ЗА розм., ХАРЦИЗЯ́КА розм., ХАРЦИ́ЗНИК розм., ЗДОБИ́ЧНИК (ДОБИ́ЧНИК) розм., БАШИБУЗУ́К заст., ШИ́БЕНИК заст., ЗБУЙ діал.
Словник синонімів української мови
здобичник —
ЗДОБИ́ЧНИК, а, ч., фольк. Людина, яка займається розбоєм, грабіжництвом. Ось налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків, вимахують ножами та булавами… (Коцюб., І, 1955, 185).
Словник української мови в 11 томах
здобичник —
Здоби́чник и здоби́шник, -ка м. Разбойникъ, хищникъ. Рудч. Чп. 100. Ой як взяли наші чумаченьки з під байраку виходити, ой як узяли вражі здобишники частом до нас доїздити. н. п.
Словник української мови Грінченка