здобичник —
ЗДОБИ́ЧНИК, а, ч., фольк. Людина, яка займається розбоєм, грабіжництвом. Ось налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків, вимахують ножами та булавами… (Коцюб., І, 1955, 185).
Словник української мови в 11 томах
здобичник —
Здоби́чник и здоби́шник, -ка м. Разбойникъ, хищникъ. Рудч. Чп. 100. Ой як взяли наші чумаченьки з під байраку виходити, ой як узяли вражі здобишники частом до нас доїздити. н. п.
Словник української мови Грінченка