здобичник

ЗДОБИ́ЧНИК, а, ч., фольк. Людина, яка займається розбоєм, грабіжництвом.

Ось налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків, вимахують ножами та булавами… (Коцюб., І, 1955, 185).

Значення в інших словниках

1. здобичник — здоби́чник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. здобичник — див. розбійник  Словник синонімів Вусика
3. здобичник — -а, ч., фольк. Людина, яка чинить розбій, грабіжництво.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. здобичник — РОЗБІ́ЙНИК (той, хто грабує, убиває з метою грабежу), РОЗБИША́КА, РОЗБІЯ́КА розм., ЗАРІЗЯ́КА розм., ХАРЦИ́З розм., ХАРЦИ́ЗА розм., ХАРЦИЗЯ́КА розм., ХАРЦИ́ЗНИК розм., ЗДОБИ́ЧНИК (ДОБИ́ЧНИК) розм., БАШИБУЗУ́К заст., ШИ́БЕНИК заст., ЗБУЙ діал.  Словник синонімів української мови
5. здобичник — Здоби́чник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. здобичник — Здоби́чник и здоби́шник, -ка м. Разбойникъ, хищникъ. Рудч. Чп. 100. Ой як взяли наші чумаченьки з під байраку виходити, ой як узяли вражі здобишники частом до нас доїздити. н. п.  Словник української мови Грінченка