кичка —
-и, ж. 1》 Повстяна прокладка під хомутом; підхомутник. 2》 діал. Старовинний головний убір заміжньої жінки.
Великий тлумачний словник сучасної мови
кичка —
КИ́ЧКА, и, ж., розм. 1. Повстяна прокладка під хомутом; підхомутник. Лимар кичку зашиває (Т. Шевченко); [Перший козак:] Мій хомут зовсім розвалився. Треба нову кичку (М. Кропивницький). 2. заст. Старовинний головний убір заміжньої жінки.
Словник української мови у 20 томах
кичка —
ОЧІ́ПОК (старовинний головний убір заміжньої жінки), ЧЕПЕ́ЦЬ, ЧІПЕ́ЦЬ, ЧІПО́К розм., КИ́ЧКА діал.; ЧУ́ШКА діал. (різновид цього убору); КОРА́БЛИК (з піднятою передньою і задньою частинами).
Словник синонімів української мови
кичка —
КИ́ЧКА, и, ж. 1. Повстяна прокладка під хомутом; підхомутник. Лимар кичку зашиває (Шевч., II, 1953, 140); [Перший козак:] Мій хомут зовсім розвалився. Треба нову кичку (Кроп., V, 1959, 358). 2. діал. Старовинний головний убір заміжньої жінки.
Словник української мови в 11 томах
кичка —
Ки́чка, -ки ж. 1) Прядь льна, заплетенная въ косу новобрачной. Беруть трошки льону і завивають їй (молодій) разом з косою, щоб більше було коси; хоть і великі коси, то завше треба той льон, і то називається зачіска та кичка. Метл. 208.
Словник української мови Грінченка