конвоїр —
конвої́р іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
конвоїр —
[конвоуйір] -ра, м. (на) -ров'і/-р'і, мн. -рие, -р'іў
Орфоепічний словник української мови
конвоїр —
-а, ч. Те саме, що конвойник; вартовий (у 1 знач.).
Великий тлумачний словник сучасної мови
конвоїр —
Вартовий, чатовий, див. поліцай
Словник чужослів Павло Штепа
конвоїр —
КОНВОЇ́Р, а, ч. Той, хто супроводить кого-, що-небудь для охорони або запобігання втечі; вартовий (у 1 знач.), конвойник. Конвоїр нікого не взяв, а побіг десь шукати в інших камерах (І.
Словник української мови у 20 томах
конвоїр —
(від голл. convooier, франц. convoyeur – той, що супроводить) 1. Особа, яка належить до конвою. 2. Військове охоронне судно (або літак), що супроводить окремі кораблі чи караван суден.
Словник іншомовних слів Мельничука
конвоїр —
ВАРТОВИ́Й ім. (той, хто стоїть на варті, охороняючи кого-, що-небудь), ВАРТІВНИ́К, ЧАТОВИ́Й, КАРАУ́ЛЬНИЙ розм., СТРАЖ заст., ВАРТІВНИ́ЧИЙ заст., ВАРТОВИ́К заст., СТІЙКОВИ́Й заст., СТІ́ЙЧИК заст., ШЕ́ЛЬВАХ діал., заст.
Словник синонімів української мови
конвоїр —
КОНВОЇ́Р, а, ч. Те саме, що конвойник; вартовий (у 1 знач.). Спереду, позаду і з боків [Остапа] їхало четверо конвоїрів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 248); В дворі в’язниці вже чулися окрики конвоїрів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 101).
Словник української мови в 11 томах