конвоїр
КОНВОЇ́Р, а, ч. Те саме, що конвойник; вартовий (у 1 знач.).
Спереду, позаду і з боків [Остапа] їхало четверо конвоїрів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 248);
В дворі в’язниці вже чулися окрики конвоїрів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 101).
Словник української мови (СУМ-11)