конвоїр
КОНВОЇ́Р, а, ч.
Той, хто супроводить кого-, що-небудь для охорони або запобігання втечі; вартовий (у 1 знач.), конвойник.
Конвоїр нікого не взяв, а побіг десь шукати в інших камерах (І. Багряний);
Коли Корж супроводив з конвоїрами й собаками в'язнів до лазні, Петя йшов поруч батька (Б. Антоненко-Давидович);
Спереду, позаду і з боків [Остапа] їхало четверо конвоїрів (П. Панч);
В дворі в'язниці вже чулися окрики конвоїрів (С. Чорнобривець);
* Образно. Пораненим білим звіром, Арештована, виє зима. Білі ідуть конвоїри, Біла тьма (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)