панькання —
па́нькання іменник середнього роду розм.
Орфографічний словник української мови
панькання —
-я, с., розм. Дія за знач. панькати і панькатися.
Великий тлумачний словник сучасної мови
панькання —
ПА́НЬКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. па́нькати і па́нькатися. Се значило би для нього повну руїну. Стратити все, що здобув досі тяжкими заходами, довголітнім паньканням з оцими дикими гуцулами (І.
Словник української мови у 20 томах
панькання —
па́нькання знев. часте повторювання слів “пан”, “пані” (ст): А брудний Львів з польською мовою і вічним “паньканням” так на мене подіяв, що я затужив за Віднем, затужив за Заходом взагалі (Шухевич)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
панькання —
ПА́НЬКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. па́нькати і па́нькатися. Се значило би для нього повну руїну. Стратити все, що здобув досі тяжкими заходами, довголітнім паньканням з оцими дикими гуцулами (Фр.
Словник української мови в 11 томах
панькання —
Панькання, -ня с. Няньченье, ухаживанье за кѣмъ, хлопоты съ кѣмъ. Коло неї треба панькання та біганини. Левиц. І. 317.
Словник української мови Грінченка