помірок —
помі́рок 1 іменник чоловічого роду мор; вимирання рідко помі́рок 2 іменник чоловічого роду додатково прирізана ділянка розм.
Орфографічний словник української мови
помірок —
див. вітер; Земля; смерть
Словник синонімів Вусика
помірок —
I -рку, ч., заст. Те саме, що помір I. II -рку, ч., розм. Шмат городу, поля, що є додатковим наділом; прирізок.
Великий тлумачний словник сучасної мови
помірок —
ПОМІ́РОК¹, рку, ч., розм., заст. Те саме, що помі́р. Пішов по царстві помірок й пошесті (І. Нечуй-Левицький). ПОМІ́РОК², рку, ч., розм. Шмат городу, поля, що є додатковим наділом; прирізок. Мене [мені] кортить купити в тебе помірок під горою (Л.
Словник української мови у 20 томах
помірок —
ПОМІ́РОК¹, рку, ч., розм., заст. Те саме, що помі́р. Пішов по царстві помірок й пошесті (Н.-Лев., IV, 1956, 35). ПОМІ́РОК², рку, ч., розм. Шмат городу, поля, що є додатковим наділом; прирізок. Мене кортить купити в тебе помірок під горою (Март., Тв.
Словник української мови в 11 томах
помірок —
I. Помірок, -рку м. = і. помір. Як коли, до воно (небо) розчиняється, тілько на яку небудь оказію: на войну, або на помірок, або на голод. Чуб. І. 2. --------------- II. Помірок, -рку м. Пріусадебная ежегодно засѣваемая земля. Козел. у. На лумельському помірку стояла береза в барвінку. Мет. 183.
Словник української мови Грінченка