помірок
ПОМІ́РОК¹, рку, ч., розм., заст.
Те саме, що помі́р.
Пішов по царстві помірок й пошесті (І. Нечуй-Левицький).
ПОМІ́РОК², рку, ч., розм.
Шмат городу, поля, що є додатковим наділом; прирізок.
Мене [мені] кортить купити в тебе помірок під горою (Л. Мартович);
Степан пішов на той помірок, де була кукурудза (А. Крушельницький);
– На помірках земля ще не протряхла (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)