помірок
ПОМІ́РОК¹, рку, ч., розм., заст. Те саме, що помі́р.
Пішов по царстві помірок й пошесті (Н.-Лев., IV, 1956, 35).
ПОМІ́РОК², рку, ч., розм. Шмат городу, поля, що є додатковим наділом; прирізок.
Мене кортить купити в тебе помірок під горою (Март., Тв., 1954, 69);
Степан пішов на той помірок, де була кукурудза (Круш., Буденний хліб.., 1966, 48);
Бувало, відріже [Дмитро] коротко на ходу: «У кадібці посіяв. На помірках земля ще не протряхла» (Стельмах, II, 1962, 332).
Словник української мови (СУМ-11)