розбійник —
[роузб’ійниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў
Орфоепічний словник української мови
розбійник —
-а, ч. 1》 Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом. || перен., розм. Той, хто чинить насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь. || Уживається як лайливе слово. 2》 розм. Той, хто любить бешкетувати, пустувати (про дітей).
Великий тлумачний словник сучасної мови
розбійник —
див. бандит, пірат моск. харциза, опришник
Словник чужослів Павло Штепа
розбійник —
РОЗБІ́ЙНИК, а, ч. 1. Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом. Недалеко перейшов він лісом. Аж розбійники його напали (І. Франко); Але що це? Дзвін заліза. Тихий крок, і враз, ого! – у вікно розбійник лізе, Вова – шаблею його! (В. Сосюра); * Образно.
Словник української мови у 20 томах
розбійник —
БАНДИ́Т (людина, що займається бандитизмом); ГА́НГСТЕР, НАЛЬО́ТЧИК розм. (той, хто бере участь у збройних нападах на квартири і т. ін. з метою пограбування). Вантажник Григорій задумався.
Словник синонімів української мови
розбійник —
РОЗБІ́ЙНИК, а, ч. 1. Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом. Недалеко перейшов він лісом. Аж розбійники його напали (Фр., XIII, 1954, 278); Але що це? Дзвін заліза. Тихий крок, і враз, ого! — у вікно розбійник лізе, Вова — шаблею його! (Сос.
Словник української мови в 11 томах
розбійник —
Розбійник, -ка м. Разбойникъ. Хотів у розбійника та ще й кий однять. Ном. № 4794. ум. розбійничок, розбійниче́нько. Чуб. V. 738.
Словник української мови Грінченка