Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

самобутній

Самобу́тній, -ня, -нє

Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р.

Значення в інших словниках

  1. самобутній — самобу́тній прикметник  Орфографічний словник української мови
  2. самобутній — Ориґінальний, своєрідний, неповторний, окремішній, один у свому роді.  Словник синонімів Караванського
  3. самобутній — -я, -є. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. Самобутній талант. || у знач. ім. самобутнє, -нього, с. Те, що відзначається природною своєрідністю, не схоже на інше.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ, я, є. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. На Русі в XI –XII ст.  Словник української мови у 20 томах
  5. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ (який відзначається такими властивостями, що характерні тільки для нього), ОРИГІНА́ЛЬНИЙ, СВОЄРІ́ДНИЙ. Самобутній талант; Звичайно, Маруся — натура глибока, оригінальна і самобутня (Ф.  Словник синонімів української мови
  6. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ, я, е. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. На Русі в XI-XII ст.  Словник української мови в 11 томах