самобутній

самобу́тній

-я, -є.

Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. Самобутній талант.

|| у знач. ім. самобутнє, -нього, с. Те, що відзначається природною своєрідністю, не схоже на інше.

Значення в інших словниках

1. самобутній — самобу́тній прикметник  Орфографічний словник української мови
2. самобутній — Ориґінальний, своєрідний, неповторний, окремішній, один у свому роді.  Словник синонімів Караванського
3. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ, я, є. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. На Русі в XI –XII ст.  Словник української мови у 20 томах
4. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ (який відзначається такими властивостями, що характерні тільки для нього), ОРИГІНА́ЛЬНИЙ, СВОЄРІ́ДНИЙ. Самобутній талант; Звичайно, Маруся — натура глибока, оригінальна і самобутня (Ф.  Словник синонімів української мови
5. самобутній — Самобу́тній, -ня, -нє  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ, я, е. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. На Русі в XI-XII ст.  Словник української мови в 11 томах