Словник української мови в 11 томах

самобутній

САМОБУ́ТНІЙ, я, е. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний.

На Русі в XI-XII ст. була своя високорозвинена самобутня культура, яка не поступалася культурам західних і східних держав (Знання.., 1, 1966, 11);

Українська література, як і література кожного народу, має самобутній, оригінальний характер, своє національне обличчя (Іст. укр. літ., І, 1954, 11);

Лєрмонтов — глибоко самобутня постать, він не схожий ні на кого (Рильський, III, 1956, 207);

На весь світ славляться натхненні пісні й чудові самобутні вироби народних умільців (Мист., 3, 1967, 1);

Самобутній талант; Самобутній тип;

// у знач. ім. самобу́тнє, нього, с. Те, що відзначається природною своєрідністю, не схоже на інше.

Сила кожного таланту в умінні знайти в типовому оригінальне, самобутнє (Мист., 1, 1967, 13).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. самобутній — самобу́тній прикметник  Орфографічний словник української мови
  2. самобутній — Ориґінальний, своєрідний, неповторний, окремішній, один у свому роді.  Словник синонімів Караванського
  3. самобутній — -я, -є. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. Самобутній талант. || у знач. ім. самобутнє, -нього, с. Те, що відзначається природною своєрідністю, не схоже на інше.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ, я, є. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. На Русі в XI –XII ст.  Словник української мови у 20 томах
  5. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ (який відзначається такими властивостями, що характерні тільки для нього), ОРИГІНА́ЛЬНИЙ, СВОЄРІ́ДНИЙ. Самобутній талант; Звичайно, Маруся — натура глибока, оригінальна і самобутня (Ф.  Словник синонімів української мови
  6. самобутній — Самобу́тній, -ня, -нє  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)