Значення в інших словниках
-
імператив —
(від лат. imperativus владний) стилістичний засіб (наказовий спосіб, спонукальні вигуки тощо), що виражає волевиявлення, реакції мовця.
Словник стилістичних термінів
-
імператив —
1. наказ, вимога (безумовна), див. категорично 2. (грам.) наказовий спосіб
Словник чужослів Павло Штепа
-
імператив —
рос. императив (від латин. imperativus — владний) — 1. Наказовий спосіб дієслова. 2. Переносно-веління, настійна вимога.
Eкономічна енциклопедія
-
імператив —
імперати́в 1 іменник чоловічого роду спосіб дієслова імперати́в 2 іменник чоловічого роду у філософії
Орфографічний словник української мови
-
імператив —
-у, ч. 1》 книжн. Беззастережна, категорична вимога; веління, наказ. 2》 грам. Те саме, що Наказовий спосіб (див. наказовий).
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
імператив —
імперати́в (від лат. imperativus – владний) 1. Наказовий спосіб дієслова. 2. Категоричний І. – в ідеалістичній етиці німецького філософа І. Канта безумовне моральне веління, яке нібито притаманне розуму, є вічним і незмінним і покладене в основу моралі. 3. Переносно – веління, настійна вимога.
Словник іншомовних слів Мельничука
-
імператив —
НАКАЗО́ВИЙ СПО́СІБ лінгв. (форма дієслова, що виражає наказ, спонукання, прохання, побажання і т. ін.), ІМПЕРАТИ́В лінгв.
Словник синонімів української мови
-
імператив —
ІМПЕРАТИ́В, у, ч. 1. книжн. Беззастережна, категорична вимога; веління, наказ. Зауваження рецензента аж ніяк не можуть бути імперативом для автора (Смолич, Перша книга, 1951, 62). 2. грам. Те саме, що Наказо́вий спо́сіб ( див. наказо́вий).
Словник української мови в 11 томах