бич
Бич, -ча
м.
1) Палка. КС. 1883. IV. 773. Не біжить собака від калача, але від бича. Чуб. І. 279. Добрий бич запарив. Мнж. 105.
2) Било, короткая часть цѣпа, которою молотятъ. Киї запорожські — палічча не дуже довгі, неначе бичі у ціпів. Стор. II. 193.
3) Часть сукновальнаго песта, при помощи которой онъ поднимается. Мик. 481. ум. бичик.
Словник української мови Грінченка