бренькання —
бре́нькання іменник середнього роду
Орфографічний словник української мови
бренькання —
-я, с. Дія за знач. бренькати і звуки, утворювані цією дією.
Великий тлумачний словник сучасної мови
бренькання —
БРЕ́НЬКАННЯ, я, с. Дія за знач. бре́нькати і звуки, утворювані цією дією. Регіна не йшла, бренькала далі завзято, немов боронилася тим бреньканням від якоїсь ворожої сили (І. Франко); Почалися танці. Лемішковський раз у раз танцював з нею під бренькання розбитого клавікорда (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови у 20 томах
бренькання —
див. звучання
Словник синонімів Вусика
бренькання —
Бре́нькання і бри́нькання, -ння бри́нькання і бре́нькання, -ння
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
бренькання —
БРЕ́НЬКАННЯ, я, с. Дія за знач. бре́нькати і звуки, утворювані цією дією. Але Регіна не йшла, бренькала далі завзято, немов боронилася тим бреньканням від якоїсь ворожої сили (Фр., VII, 1951, 244); Почалися танці.
Словник української мови в 11 томах