бренькання
БРЕ́НЬКАННЯ, я, с.
Дія за знач. бре́нькати і звуки, утворювані цією дією.
Регіна не йшла, бренькала далі завзято, немов боронилася тим бреньканням від якоїсь ворожої сили (І. Франко);
Почалися танці. Лемішковський раз у раз танцював з нею під бренькання розбитого клавікорда (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)