бренькання

БРЕ́НЬКАННЯ, я, с. Дія за знач. бре́нькати і звуки, утворювані цією дією.

Але Регіна не йшла, бренькала далі завзято, немов боронилася тим бреньканням від якоїсь ворожої сили (Фр., VII, 1951, 244);

Почалися танці. Лемішковський раз у раз танцював з нею під бренькання розбитого клавікорда (Н.-Лев., І, 1956, 186).

Значення в інших словниках

1. бренькання — бре́нькання іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. бренькання — -я, с. Дія за знач. бренькати і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бренькання — БРЕ́НЬКАННЯ, я, с. Дія за знач. бре́нькати і звуки, утворювані цією дією. Регіна не йшла, бренькала далі завзято, немов боронилася тим бреньканням від якоїсь ворожої сили (І. Франко); Почалися танці. Лемішковський раз у раз танцював з нею під бренькання розбитого клавікорда (І. Нечуй-Левицький).  Словник української мови у 20 томах
4. бренькання — див. звучання  Словник синонімів Вусика
5. бренькання — Бре́нькання і бри́нькання, -ння бри́нькання і бре́нькання, -ння  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. бренькання — Бренькання, -ня с. = бринькання. Левиц. І. 267.  Словник української мови Грінченка