бурлака
Бурлак, -ка, бурлака, -ки
м.
1) Бобыль, бездомный человѣкъ, работникъ вдали отъ родины. Рудч. Ск. І. 206. Бурлак сам горить як свічка: як до роботи, як до охоти. Ном. № 10684. Нема в світі так нікому, як бурлаці молодому, що бурлака робить, заробляє, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає. н. п.
2) Холостякъ. Любої пари не знайшов, а побратись аби як не гоже.... Так довіку бурлакою й зоставсь наш Гриць. МВ. І. 64. Козаче, бурлаче, що тебе зсушило? н. п. ум. бурлаченько. Чуб. V. 639, бурлачок. КС. 1882. XI. 231.
Словник української мови Грінченка