бурлака
БУРЛА́КА, и, ч.
1. заст. Людина без постійної роботи і постійного місця проживання.
Нема в світі так нікому, як бурлаці молодому, що бурлака робить, заробляє, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає (Сл. Гр.);
Ой талане, талане!.. Чи ти в полі, чи ти в гаї .. З бурлаками гуляєш? (Т. Шевченко);
Михайло Качан – сирота, бурлака, голий, як бубон (І. Микитенко);
У многих [багатьох] прокинулись інстинкти прадідів-бурлак... (В. Винниченко).
2. заст. Кріпак, який втік від свого пана.
Бурлаки розказали про все своє горе, розказали, як вони втекли з села од пана, як бідували (І. Нечуй-Левицький).
3. розм. Одинокий, неодружений чоловік; парубок.
Так до віку бурлакою й зоставсь наш Гриць (Марко Вовчок);
Як же він сам бурлакою зостався б? Ні зварити, ні випрати нікому (А. Головко);
Того ж вечора затривожилося серце молодого бурлаки... (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)