відчай

Відчай, -чаю

м. Безнадежность. Употреб. лишь въ выраженіи: пустити на одчай божий, — на одчай душі. На все отважиться, дѣлать, всѣмъ рискуя. Ном. № 2294 и стр. 286, № 2294.

Значення в інших словниках

1. відчай — ві́дча́й іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. відчай — (душі) розпач, розпука; У ФР. безвихідь, безнадія.  Словник синонімів Караванського
3. відчай — хохл. (отчаяніє) розпач, розпука розпач, розпука, див. десперація  Словник чужослів Павло Штепа
4. відчай — -ю, ч. Почуття сильного душевного болю, безвихідності; розпач. Впадати у відчай.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. відчай — ВІ́ДЧАЙ, ю, ч. Почуття сильного душевного болю, безвиході; розпач. Настуся знов підвелась і почала походжати по салоні з якоюсь тугою на серці, з одчаєм на душі (І. Нечуй-Левицький); Останній одчай огортав православних (М.  Словник української мови у 20 томах
6. відчай — див. сум  Словник синонімів Вусика
7. відчай — ВІДЧАЙ — поняття філософії екзистенціалізму, що окреслює екзистенційну ситуацію граничного буття, в якій людина переживає абсолютну неможливість подальшого існування у звичному буттєвому просторі. К'єркегор розрізняє два вияви...  Філософський енциклопедичний словник
8. відчай — БЕЗНАДІ́Я (відсутність сподівань на краще), БЕЗНАДІ́ЙНІСТЬ, БЕЗВИ́ХІДНІСТЬ, БЕЗПОРА́ДНІСТЬ, БЕЗПРОСВІ́ТОК підсил. рідко; БЕЗПЕРСПЕКТИ́ВНІСТЬ, БЕЗВИГЛЯ́ДНІСТЬ зах.  Словник синонімів української мови
9. відчай — ВІ́ДЧАЙ, ю, ч. Почуття сильного душевного болю, безвихідності розпач. І Настуся знов підвелись і почала походжати по салоні з якоюсь тугою на серці, з одчаєм на душі (Н.-Лев., IV, 1956, 255); — Такий мене одчай узяв, що аж серце закам’яніло… (Вас.  Словник української мови в 11 томах