вість
Відати, -даю, -єш, (вім, віси, вість)
гл. Знать, вѣдать. Не вім, за що їм так довіря князь. Стор. МПр. 97. Ніхто того не відає, як хто обідає. Ном. Та коли б я знала, коли б я відала, що засватана буду. Мет.
---------------
Вість, -ти
ж. = вістка. Ой прийшли Перебийносу немудрії вісти. Лукаш. 32. Добрі вісті не лежать на місці. Ном. № 13835. Таке життя, що хоч без вісти тікай. Мир. ХРВ. 390. ум. вістонька, вісточка.
Словник української мови Грінченка