вість
ВІСТЬ, і, ж.
1. Звістка, повідомлення.
Як мати вість таку почула, То тілько [тільки] вічно не заснула (І. Котляревський);
Недобрі вісті приносили газети з Далекого Сходу, з війни (А. Головко);
Вісті з фронтів були тяжкі, і Самійло Вихор помітно втрачав рівновагу (В. Кучер);
А король, як на те, після першого враження, яке на нім [нього] несподівана вість зробила, .. ніби відірвався від землі і думками полетів кудись далеко (Б. Лепкий);
Лиш він не поверне. Даремно шукать, І кликать, і ждати на вісті (Б. Олійник);
// перев. мн. Чутки.
З Половецького поля доходили глухі, але страшні вісті (В. Малик);
– Ходять такі вісті, що буцімто вже й почались [торги]. Царський посол у Царгороді з Високою Портою переговорював (Б. Лепкий);
* Образно. Знання рвалися з цих людей, як загадкові глибинні сили, що викликають землетруси. Вісті розліталися, мов налякане птаство (П. Загребельний).
2. тільки мн. Складова частина назв деяких періодичних видань.
Про це вже писав фейлетон у “Вістях” Остап Вишня, та все ж не з'ясовано, чому це корови і шаровари можуть бути українськими, а людям судилось бути тільки “хохлами”? (Б. Антоненко-Давидович);
Вийшов у світ сотий випуск тижневика “Парламентські вісті. Хроніка законотворчості” (з газ.).
(1) Блага́ вість (зві́стка) – звістка про спасіння Богом людства через смерть і воскресіння Ісуса Христа; благовість.
Нехай блага звістка спасіння через нашого Господа Ісуса Христа яскраво палає в наших серцях (з рел.-церк. літ.);
Тисячі людей почули благу вість про Ісуса Христа та прийняли Господа у свої серця (із журн.);
Дава́ти (подава́ти) / да́ти (пода́ти) вість (ві́стку) див. дава́ти;
(2) Оста́нні ві́сті – найновіші, найсвіжіші повідомлення по радіо або телебаченню.
Ввімкнула [Марійка] радіо і стала слухати нічний випуск останніх вістей (О. Донченко);
Пуска́ти (сі́яти) / пусти́ти [недо́бру] сла́ву (недо́брі ві́сті) див. пуска́ти.
◇ Ні (а́ні) слу́ху ні (а́ні) ду́ху (рідко ні ві́сті) див. слух.
Словник української мови (СУМ-20)