гонобити

Гонобити, -блю, -биш

гл.

1) Устраивать, дѣлать какъ слѣдуетъ: удовлетворять, доставлять удовольствіе, употреблять на что. Де що не заробе, усе в хазяйство гонобить.

2) Лелѣять. Вона гонобила надію у серці. Мир. Пов. L 126.

Значення в інших словниках

1. гонобити — гоно́бити дієслово недоконаного виду плекати; виховувати рідко  Орфографічний словник української мови
2. гонобити — -блю, -биш; мн. гоноблять; недок., перех. і без додатка, заст. Плекати, викохувати. || з інфін. Намагатися, бажати зробити що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гонобити — ГОНО́БИТИ, блю, биш; мн. гоно́блять; недок., що і без прям. дод., заст. Плекати, викохувати. Не любив [Башкир], щоб кріпаки дбали про волю або гонобили яку-небудь думку про неї (Панас Мирний); // з інфін. Намагатися, бажати зробити що-небудь.  Словник української мови у 20 томах
4. гонобити — ГОНО́БИТИ, блю, биш; мн. гоно́блять; недок., перех. і без додатка; заст. Плекати, викохувати. Не любив [Башкир], щоб кріпаки дбали про волю або гонобили яку-небудь думку про неї (Мирний, IV, 1955, 220); // з інфін. Намагатися, бажати зробити що-небудь.  Словник української мови в 11 томах