гонобити
ГОНО́БИТИ, блю, биш; мн. гоно́блять; недок., що і без прям. дод., заст.
Плекати, викохувати.
Не любив [Башкир], щоб кріпаки дбали про волю або гонобили яку-небудь думку про неї (Панас Мирний);
// з інфін. Намагатися, бажати зробити що-небудь.
Буланий, граючись, гонобив ухопити шапку на Богдані, а він обома руками перехопив ті теплі, м'які губи, чим завдав тварині задоволення (Іван Ле);
Думаєш, добра тобі мислять, отакі типи? Тільки й гоноблять .. кудись тебе завести одного, без товаришів, та впоїти (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)