гонобити

ГОНО́БИТИ, блю, биш; мн. гоно́блять; недок., перех. і без додатка; заст. Плекати, викохувати.

Не любив [Башкир], щоб кріпаки дбали про волю або гонобили яку-небудь думку про неї (Мирний, IV, 1955, 220);

// з інфін. Намагатися, бажати зробити що-небудь.

— Думаєш, добра тобі мислять, отакі типи? Тільки й гоноблять.. кудись тебе завести одного, без товаришів, та впоїти (Гончар, І, 1954, 275);

Буланий, граючись, гонобив ухопити шапку на Богдані, а він обома руками перехопив ті теплі, м’які губи, чим завдав тварині задоволення (Ле, Хмельницький, І, 1957, 242).

Значення в інших словниках

1. гонобити — гоно́бити дієслово недоконаного виду плекати; виховувати рідко  Орфографічний словник української мови
2. гонобити — -блю, -биш; мн. гоноблять; недок., перех. і без додатка, заст. Плекати, викохувати. || з інфін. Намагатися, бажати зробити що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гонобити — ГОНО́БИТИ, блю, биш; мн. гоно́блять; недок., що і без прям. дод., заст. Плекати, викохувати. Не любив [Башкир], щоб кріпаки дбали про волю або гонобили яку-небудь думку про неї (Панас Мирний); // з інфін. Намагатися, бажати зробити що-небудь.  Словник української мови у 20 томах
4. гонобити — Гонобити, -блю, -биш гл. 1) Устраивать, дѣлать какъ слѣдуетъ: удовлетворять, доставлять удовольствіе, употреблять на что. Де що не заробе, усе в хазяйство гонобить. 2) Лелѣять. Вона гонобила надію у серці. Мир. Пов. L 126.  Словник української мови Грінченка