докучити

Докуча́ти, -ча́ю, -єш

сов. в. докучити, -чу, -чиш, гл. Надоѣдать, надоѣсть, докучать, докучить, досаждать, досадить. Шевч. 448. Мухи йому не докучають, бо тоді ще ніяка нужа не буває. Осн. 1862. V. А старший хлопчик лазить, голосить та докуча матері. Кв. Та вже ж мені та докучила та чужая та сторононька. Лукаш. 11. Біда докучила. Мет. 66. Я стала докучати своїй матері, щоб дула мені їсти. Рудч. Ск. І. 79. Также безлично. Чуб. V. 10. Повернусь на другий бік, або що, бо вже докучило одним боком лежати. Рудч. Ск. II. 92.

Значення в інших словниках

1. докучити — доку́чити дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. докучити — див. докучати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. докучити — МУ́ЧИТИ кого (завдавати мук, фізичних або моральних страждань; бути причиною, джерелом страждань), БОЛІ́ТИ кому, кого; КАТУВА́ТИ, ЗАКАТО́ВУВАТИ, МОРДУВА́ТИ, ЗАМОРДО́ВУВАТИ, НІ́ВЕЧИТИ...  Словник синонімів української мови
4. докучити — Доку́чити, -ку́чу, -чиш, -чать  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. докучити — ДОКУ́ЧИТИ див. докуча́ти.  Словник української мови в 11 томах