зарубувати
Зарубувати, -бую, -єш
сов. в. заруба́ти, -ба́ю, -єш, гл.
1) Зарубливать, зарубить, убить рубящимъ орудіемъ. Коня візьмуть і попружечку, тебе зарубають, мою душечку. Чуб. V. 95.
2) Дѣлать, сдѣлать зарубку, насѣчку.
3) — язик. О лошади: ранить языкъ травою. Шух. І. 211.
4) — себе. Ограждаться, оградиться, защититься. Ой піду я в полонину та в зелену пущу, там я себе зарубаю, нікого не пущу. Шух. І. 203.
Словник української мови Грінченка