зарубувати

зару́бувати

-ую, -уєш, недок., зарубати, -аю, -аєш, док., перех. і без додатка.

1》 Убивати сокирою, шаблею і т. ін.

|| Убивати на м'ясо (свійську птицю).

2》 Робити зарубку на чому-небудь.

Зарубати [собі] на носі — а) добре, надовго запам'ятати; б) укріпитися в певному намірі, думці і т. ін.; втокмачити собі в голову.

3》 розм. Вганяти сокиру в дерево.

4》 тільки док. Почати рубати.

5》 гірн. Розкривати пласт (руди, вугілля і т. ін.), готуючи його для відбою.

6》 перен., розм. Відхилити, відкинути внаслідок розгляду, обговорення; забракувати, забалотувати.

Значення в інших словниках

1. зарубувати — див. рубати  Словник синонімів Вусика
2. зарубувати — зару́бувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. зарубувати — ЗАРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка. 1. Убивати сокирою, шаблею іт. ін. [Голос покликача судового:] Зволив божистий цезар-імператор, щоб Кнея Люція скарать вигнанням, Руфіна ж і Прісціллу зарубати (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
4. зарубувати — Зарубувати, -бую, -єш сов. в. заруба́ти, -ба́ю, -єш, гл. 1) Зарубливать, зарубить, убить рубящимъ орудіемъ. Коня візьмуть і попружечку, тебе зарубають, мою душечку. Чуб. V. 95. 2) Дѣлать, сдѣлать зарубку, насѣчку. 3) — язик. О лошади: ранить языкъ травою.  Словник української мови Грінченка