згубити

Згубити, -блю́, -биш

гл.

1) Потерять. Лучче з розумним двічи згубити, як з дурнем раз найти. Нос.

2) Погубить. Ой стій, не топися, марне душу згубиш. Чуб. V. 212.

Значення в інших словниках

1. згубити — згуби́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. згубити — згублю, згубиш; мн. згублять; док., перех. 1》 Через неуважність загубити або забути що-небудь десь; прот. знайти. 2》 Втратити, не зберегти щось належне, притаманне кому-, чому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. згубити — втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову. 1. Ставати нездатним обдумано, розсудливо діяти, поводитися (перев. у складній ситуації).  Фразеологічний словник української мови
4. згубити — ВИТРАЧА́ТИ (нерозважливо, марно використовувати що-небудь для чогось), ТРА́ТИТИ, РОЗТРА́ЧУВАТИ, ВИТРА́ЧУВАТИ, МАРНУВА́ТИ, МАРНОТРА́ТИТИ, ПЕРЕВО́ДИТИ, ГАЙНУВА́ТИ, ГУБИ́ТИ, РОЗТРАЧА́ТИ рідко, ВИКИДА́ТИ розм., РОЗТРИ́НЬКУВАТИ розм., ТРИ́НЬКАТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. згубити — Згуби́ти, -блю́, -би́ш, -бля́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. згубити — ЗГУБИ́ТИ, згублю́, згу́биш; мн. згу́блять; док., перех. 1. Через неуважність загубити або забути що-небудь десь; протилежне знайти. — Ось на ж тобі, друже, Цей дукачик, та не згуби (Шевч.  Словник української мови в 11 томах