згубити

згуби́ти

згублю, згубиш; мн. згублять; док., перех.

1》 Через неуважність загубити або забути що-небудь десь; прот. знайти.

2》 Втратити, не зберегти щось належне, притаманне кому-, чому-небудь.

|| Втратити які-небудь фізичні особливості, моральні якості, почуття, думки і т. ін.

3》 розм. Не зберегти в пам'яті; забути.

4》 Призвести до загибелі, позбавити життя; убити.

|| Те саме, що занапастити 2). Згубити зі світу.

5》 Марно, даремно витратити.

Значення в інших словниках

1. згубити — згуби́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. згубити — втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову. 1. Ставати нездатним обдумано, розсудливо діяти, поводитися (перев. у складній ситуації).  Фразеологічний словник української мови
3. згубити — ВИТРАЧА́ТИ (нерозважливо, марно використовувати що-небудь для чогось), ТРА́ТИТИ, РОЗТРА́ЧУВАТИ, ВИТРА́ЧУВАТИ, МАРНУВА́ТИ, МАРНОТРА́ТИТИ, ПЕРЕВО́ДИТИ, ГАЙНУВА́ТИ, ГУБИ́ТИ, РОЗТРАЧА́ТИ рідко, ВИКИДА́ТИ розм., РОЗТРИ́НЬКУВАТИ розм., ТРИ́НЬКАТИ розм.  Словник синонімів української мови
4. згубити — Згуби́ти, -блю́, -би́ш, -бля́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. згубити — ЗГУБИ́ТИ, згублю́, згу́биш; мн. згу́блять; док., перех. 1. Через неуважність загубити або забути що-небудь десь; протилежне знайти. — Ось на ж тобі, друже, Цей дукачик, та не згуби (Шевч.  Словник української мови в 11 томах
6. згубити — Згубити, -блю́, -биш гл. 1) Потерять. Лучче з розумним двічи згубити, як з дурнем раз найти. Нос. 2) Погубить. Ой стій, не топися, марне душу згубиш. Чуб. V. 212.  Словник української мови Грінченка