здовольнити

Здовольни́ти, -ню́, -ни́ш

гл. Удовлетворить, удовольствовать. Розуму, — чув не раз я од учених, — ніяк не можна здовольнить. О. 1861. VII. 15. Нічого Бот гнівити, — усім Бог здовольнив. Г. Барв. 424.

Значення в інших словниках

1. здовольнити — здовольни́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. здовольнити — ЗДОВОЛЬНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., діал. Задовольнити. Розуму, – чув не раз я від учених, – ніяк не можна здовольнить (Сл. Б. Грінченка); Нічого Бога гнівити, – усім Бог здовольнив (Ганна Барвінок).  Словник української мови у 20 томах