знатник

Знатник, -ка

м. Знахарь, колдунъ. Мнж. 72. Сей Бондарь знатни́к великий був. О. 1862. V. 102.

Значення в інших словниках

1. знатник — зна́тни́к іменник чоловічого роду, істота знахар рідко  Орфографічний словник української мови
2. знатник — див. чародій  Словник синонімів Вусика
3. знатник — знатника, заст., рідко. Те саме, що знахар.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. знатник — ЗНА́ХАР (людина, що лікує немедичними засобами та займається чаклуванням), ЗНА́ТНИ́К заст., ВОРОЖБИ́Т заст., ЗНА́ХОР (ЗНА́ХУР) рідко, ШЕПТУ́Н рідко. (Павло:) Нема нуднішої болісті, як зуби. (Яким:) Є такі знахарі, що замовляють (М.  Словник синонімів української мови
5. знатник — ЗНА́ТНИ́К, зна́тника́, заст., рідко. Те саме, що зна́хар. *У порівн. Прадід стояв, мов знатник, що знає всі весняні тайни, він здавався Данилкові господарем степових звичаїв (Ю. Янов., І, 1954, 257).  Словник української мови в 11 томах