клапоть

Клапоть, -птя

м.

1) Клочекъ, кусокъ (кожи, ткани, бумаги). Ото клаптів скільки позоставалось!

2) мн. клапті. Обшлага на рукавахъ опанчі. Гол. Од. 18. ум. клаптик.

Значення в інших словниках

1. клапоть — кла́поть іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. клапоть — (паперу тощо) шматок, уривок; (поля, лісу) клин; клаптик.  Словник синонімів Караванського
3. клапоть — див. залишок  Словник синонімів Вусика
4. клапоть — -птя, ч. 1》 Невелика, незначна частина якоїсь поверхні (поля, лісу тощо). 2》 Відрізана або відірвана частина тканини, шкіри, паперу тощо; обривок, шматок. || Клубок, пасмо хмари, туману тощо. || Жмут сіна, соломи тощо. 3》 перен., рідко. Уривок розмови, пісні тощо.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. клапоть — КЛА́ПОТЬ, птя, ч. 1. Відрізана або відірвана частина тканини, шкіри, паперу і т. ін.; обривок, шматок. Клапті афіші тріпотіли, виривалися з рук, щоб умчати за вітром (О.  Словник української мови у 20 томах
6. клапоть — ДІЛЯ́НКА (окрема частина земельної площі, використовувана з певною метою, виділена за якоюсь ознакою), ДІЛЬНИ́ЦЯ рідше, ШМАТО́К, ПЛОЩИНА́, ПЛО́ЩА рідше; КЛА́ПОТЬ, КЛА́ПТИК, ПРИРІ́ЗОК, ПРИРІ́З, ПАРЦЕ́ЛА ек., ПАРЦЕ́ЛЯ заст., ПІ́ДМЕ́Т діал.  Словник синонімів української мови
7. клапоть — Кла́поть, кла́птя, -теві; кла́пті, -тів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. клапоть — КЛА́ПОТЬ, птя, ч. 1. Невелика, незначна частина якоїсь поверхні (поля, лісу тощо). Улас знайшов супряжичів, спрягався з ними й орав клапоть поля наспіл у сусіда (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах