клапоть
КЛА́ПОТЬ, птя, ч.
1. Відрізана або відірвана частина тканини, шкіри, паперу і т. ін.; обривок, шматок.
Клапті афіші тріпотіли, виривалися з рук, щоб умчати за вітром (О. Ільченко);
Дідуган причвалав, засідлавши подзьобаного старістю носа двома окулярами, а перед себе сторожко ніс великий клапоть паперу (Б. Антоненко-Давидович);
– Буде, дівчатонька, чим згадати молодість: ходиш в одній сорочці, поки з хребта по клаптях не спаде (М. Стельмах);
Розсипане печиво, книжки по всіх усюдах, клапті паперу зі смішними кривулями, плями від їжі на шторах... (С. Андрухович);
* Образно. У голові крутилися клапті образів, а розум відмовлявся вірити у побачене (Любко Дереш);
// Клубок, пасмо хмари, туману і т. ін.
Соломія глянула на небо. Поміж очеретяною кунею, що тихо гойдалася вгорі, виднівся клапоть сірих олив'яних хмар (М. Коцюбинський);
Над річкою ще клубочились рвані, рожево-бузкові клапті вранішнього туману (В. Козаченко);
Над ущелиною повзли клапті туману, між ними то з'являлося, то щезало громаддя вертольота (О. Бердник);
// Жмут сіна, соломи і т. ін.
Кожний хотів мати до спання хоч клапоть соломи (Н. Кобринська);
На дорозі знайшли клапоть свіжого, запашного сіна (Є. Кравченко).
2. Невелика, незначна частина якоїсь поверхні (поля, лісу, країни і т. ін.).
Улас знайшов супряжичів, спрягався з ними й орав клапоть поля наспіл у сусіда (І. Нечуй-Левицький);
Вдумливими очима він оглянув сумнеє поле, де сіріли недоорані клапті стерні (С. Васильченко);
Коли ж .. переорав він за кілька днів величезний лан, і клапті поля обернулись на єдину безмежну оксамитову ниву, – всі зупинились: одні в захваті, інші в мовчазному подиві (О. Довженко);
Очі їй [машині] – фари – було замазано чорним і залишено тільки дві щілинки, як у кота, – ті щілинки дивилися вниз, освітлюючи невеликий клапоть землі (І. Багряний);
Клапоть поля мама продала в голодовий рiк (Р. Андріяшик).
3. перен., рідко. Уривок розмови, пісні і т. ін.
Чутке вухо лісовика впіймало клапті тихої розмови (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)