колодачик

Колода́ч, -ча

м. Большой ножъ. КС. 1887. VII. 474. Ножъ, носимый въ ножнахъ на поясѣ. Чуб. VII. 418. ум. колодачик. Вх. Зн. 27.

Значення в інших словниках

1. колодачик — колода́чик: ножъ съ деревяной рукояткой [ІФ,1890] — ніж з дерев'яною ручкою (Ів.Фр.) [II]  Словник з творів Івана Франка
2. колодачик — колода́чик іменник чоловічого роду діал.  Орфографічний словник української мови
3. колодачик — КОЛОДА́ЧИК, а, ч., діал. Зменш.-пестл. до колода́ч. За воротами на вулиці гамірно, весело: одні хлопці шпортають у воротах колодачиками, щоби як той мотузок перерізати (із журн.); * Образно. – А ви куди, колодачики? (Всі діти у нього звалися “колодачиками”) (І. Франко).  Словник української мови у 20 томах
4. колодачик — КОЛОДА́ЧИК, а, ч., діал. Зменш.-пестл. до колода́ч.  Словник української мови в 11 томах