колінце

Колінце, -ця

с.

1) ум. отъ коліно 1 и 4. Посип пшінця по колінця, водиці по крильця. Мет. 23. Рось вирвалась з неволі, як гадючка тричі зверстенилась колінцями на зеленій траві. Левиц. І. 93.

2) Колѣнце въ стеблѣ односѣменодольныхъ растеній, изъ котораго начинается листъ. Харьк. г.

Значення в інших словниках

1. колінце — колі́нце іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. колінце — -я, с. Зменш.-пестл. до коліно 1-5). Викидати (одколювати і т. ін.) колінця — а) робити якісь незвичайні фігури, рухи в танці; б) робити несподівані, незвичайні, безглузді вчинки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. колінце — КОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до колі́но 1–5. Одна [жінка] якось забачила на лівім колінці [хлопчика] невеличку родимку... (Панас Мирний); Я ставав на колінця, повзав по рядках, виривав бур'янець (О.  Словник української мови у 20 томах
4. колінце — викида́ти / ви́кинути колі́нця (колі́нце, колі́но, колі́на). 1. Робити вигадливі рухи, фігури в танці; витіювато танцювати. Танцювали до одуру. Потім Славко почав викидати такі колінця, що всі падали з реготу (П.  Фразеологічний словник української мови
5. колінце — Колі́нце, -нця, -нцю; -лі́нця, -лі́нець  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. колінце — КОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до колі́но 1-5. Одна [жінка] якось забачила на лівім колінці [хлопчика] невеличку родимку… (Мирний, І, 1949, 139); Нап’яла [Марійка] сорочку на колінця, до колінця щічкою притулилась, дивилась кудись убік од матері (Вас.  Словник української мови в 11 томах