колінце

викида́ти / ви́кинути колі́нця (колі́нце, колі́но, колі́на). 1. Робити вигадливі рухи, фігури в танці; витіювато танцювати. Танцювали до одуру. Потім Славко почав викидати такі колінця, що всі падали з реготу (П. Колесник); Антон вийшов на коло, вдарив каблуками нових чобіт .. і пройшовся перед Катериною, викидаючи такі коліна, що не можна було уявити (С. Чорнобривець). викида́ти кре́нделі. — Балакали, говорили й мою душеньку звеселили: “збацали” танго. От кренделі викидали! (О. Ковінька). 2. Здійснювати, робити якийсь несподіваний, нерозумний або легковажний вчинок. Брати викидали завжди колінця: то уїдливо здоровкались з ним, то тиркали у слід йому, то навздогінці вигукували не дуже щирі привіти (Панас Мирний); Ті дурні дівчиська здатні викидати які завгодно колінця від ревнощів (В. Козаченко); — Вона (дружина) може таке колінце викинути, що хоч стій, хоч падай (В. Большак); (Зборовський:) Чи згоджуєтесь, панове, на їх шлюб?.. (Микита (набік):) І не собака ж наш кошовий, яке коліно викинув (М. Кропивницький); // Дивувати, вражати кого-небудь чимсь особливим, незвичайним. — Той Василь тихий-тихий, а завжди викине таке колінце, що не всякий і з метким розумом докумекає, — усміхався сам до себе Анатолій (З газети). 3. рідше. Співати, роблячи несподівані переходи в тональності, силі і висоті звуків. І раптом заллється (соловейко) піснею. Які трелі, які колінця викидає! (З газети).

підставля́ти / підста́вити но́гу (ні́жку) кому і без додатка. Перешкоджати кому-небудь у чомусь, завдаючи неприємності. Кожному (старшому) бажалося вискочити перед начальством, .. через те кожен на кожного клепав, наговорював, всяк підставляв ногу другому (Панас Мирний); Все йшло б гаразд, якби .. колеги .. не підставляли Вікторові ніжку (П. Автомонов); Не схильний (індивідуаліст) радіти успіху товариша, а часто навіть прагне підставити товаришеві ногу (З журналу). підставля́ти колі́нця. Мало не всі, за винятком корифеїв, почали завидувать моєму поспіху, почали, як кажуть, підставляти колінця (Збірник про М. Кропивницького).

Значення в інших словниках

1. колінце — колі́нце іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. колінце — -я, с. Зменш.-пестл. до коліно 1-5). Викидати (одколювати і т. ін.) колінця — а) робити якісь незвичайні фігури, рухи в танці; б) робити несподівані, незвичайні, безглузді вчинки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. колінце — КОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до колі́но 1–5. Одна [жінка] якось забачила на лівім колінці [хлопчика] невеличку родимку... (Панас Мирний); Я ставав на колінця, повзав по рядках, виривав бур'янець (О.  Словник української мови у 20 томах
4. колінце — Колі́нце, -нця, -нцю; -лі́нця, -лі́нець  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. колінце — КОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до колі́но 1-5. Одна [жінка] якось забачила на лівім колінці [хлопчика] невеличку родимку… (Мирний, І, 1949, 139); Нап’яла [Марійка] сорочку на колінця, до колінця щічкою притулилась, дивилась кудись убік од матері (Вас.  Словник української мови в 11 томах
6. колінце — Колінце, -ця с. 1) ум. отъ коліно 1 и 4. Посип пшінця по колінця, водиці по крильця. Мет. 23. Рось вирвалась з неволі, як гадючка тричі зверстенилась колінцями на зеленій траві. Левиц. І. 93. 2) Колѣнце въ стеблѣ односѣменодольныхъ растеній, изъ котораго начинается листъ. Харьк. г.  Словник української мови Грінченка